РОЛЬ ПЛАНУВАННЯ В УПРАВЛІННІ ЗЕМЛЯМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Abstract

Вступ. Планування в системі соціально-економічного розвитку країни дозволяє забезпечити низку організаційно-управлінських, регулюючих та контрольних функцій у процесі виробничо-господарської діяльності, оптимізації розподілу ресурсів у контексті реалізації визначених цілей, формуючи цілісність економічної категорії та засвідчуючи власну унікальність у структурі механізму регулювання економіки країни. Практика господарювання аграрних підприємств нашої країни протягом останніх років свідчить про хибність ігнорування, або ж лише часткового врахування інституту планування в реформуванні організаційно-економічних засад розвитку аграрного сектора економіки, що й спонукає до вивчення його ролі в системі управлінні землями сільськогосподарського призначення. Методи. Дослідження виконано на основі аналізу даних нормативно-правової та статистичної бази, а також вивчення науково-теоретичного матеріалу у площині виявлення ролі процесу планування в системі управління землями сільськогосподарського призначення. Результати. Досліджено роль планування в системі управління землями сільськогосподарського призначення. Визначено елементи взаємодії та виявлено низку розбіжностей у плануванні та прогнозуванні раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Запропоновано перелік землевпорядних робіт в системі управління землями сільськогосподарського призначення із їх реалізацією на трьох етапах: прогнозування, планування та проектування. Встановлено, що планування можна вважати інструментом реалізації земельної політики та розвитку землекористування в країні, а також узгодження державних та регіональних пріоритетів із суспільними інтересами при управлінні землями сільськогосподарського призначення та їх охороні, територіальної організації агарного виробництва і природокористування. Перспективи. Реалізація пропозицій стосовно дотримання принципів планування в управлінні землями сільськогосподарського призначення сформує підґрунтя для досягнення відповідного економічного ефекту завдяки збалансованому використанню земельних ресурсів, попередження їх вибуття із сільськогосподарського обігу, розвитку сільської інфраструктури, подолання організаційно-територіальних і земельно-правових обмежень, які продукують перепони на шляху до збільшення інвестиційних потоків та раціонального обігу земель сільськогосподарського призначення.