ОРГАНІЗАЦІЙНО – ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН В УМОВАХ ІНСТИТУЦІЙНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ Спеціальність 051 «Економіка» Галузь знань 05 «Соціальні та поведінкові науки»

Abstract

Рудик О.В. Організаційно – економічний механізм пенсійного забезпечення громадян в умовах інституційних трансформацій – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 «Економіка». – Заклад вищої освіти «Подільський державний університет», Кам’янець - Подільський, 2026. Дисертаційна робота присвячена обґрунтуванню теоретичних засад і методичного інструментарію формування організаційно – економічного механізму пенсійного забезпечення громадян в Україні, а також визначенню пріоритетних напрямків його подальшого розвитку в умовах інституційних трансформацій. Обґрунтовано, що організаційно - економічний механізм пенсійного забезпечення громадян є ключовим інструментом реалізації соціально-економічної політики держави. Визначено, що пенсійне забезпечення є конституційною гарантією держави, спрямованою на матеріальну підтримку населення. а його економічна сутність розкривається через відтворювальну, розподільчу. соціальну та стабілізаційну функції. Обґрунтування принципів пенсійного забезпечення: солідарності та забезпечення стабільності і сталості економічних систем дозволило визначити його як частину соціальної політики держави, які сприяють створенню справедливої, ефективної та стійкої пенсійної системи, що відповідає як соціальним потребам, так і вимогам стабільного розвитку економіки. На основі них формуються базові основи організаційно – економічного механізму пенсійного забезпечення громадян. Визначено особливості реформування пенсійних систем європейських країн на сучасному етапі розвитку суспільства, а саме: визначення тісного зв'язку розміру пенсійних виплат із величиною страхових внесків до державної пенсійної системи; використання "автоматичних стабілізаторів", які дозволяють коригувати основні параметри пенсійних систем, враховуючи зростання очікуваної тривалості 2

життя громадян; більш ширше використання основних елементів багаторівневих пенсійних моделей. що дасть змогу збільшити їх фінансовий потенціал і забезпечити зростання доходів громадян пенсійного віку. Доведено, що еволюція системи пенсійного забезпечення в Україні відбувалася під впливом демографічних, економічних та інституційних змін, а проведення пенсійних реформ мало переважно параметричний характер. Обґрунтовано, що відсутність комплексного підходу до реформування пенсійної системи зумовила збереження її фінансової нестійкості та посилення залежності від державного бюджету. Сформовано структурно-логічну модель організаційно - економічного механізму пенсійного забезпечення громадян, що включає цілі, суб’єкти, об’єкти. інституційне, нормативно – правове, фінансове забезпечення, механізм адміністрування пенсійних внесків, контроль та нагляд за діяльністю, основні методи і інструменти, що формують всебічний і інтегрований підхід до його ефективного функціонування в умовах системних викликів у пенсійній сфері. Визначено методичні підходи щодо обґрунтування основних етапів формування організаційно – економічного механізму пенсійного забезпечення громадян, які включають: визначення організаційних – правових аспектів; методи адміністрування пенсійних фондів; методи оцінки пенсійних виплат; моніторинг ефективності пенсійної системи. Обґрунтовано необхідність його функціонування на основі системного поєднання солідарного, накопичувального та добровільного рівнів пенсійного забезпечення. Проведений аналіз економічного стану вітчизняної пенсійної системи і рівня пенсійних доходів українських пенсіонерів показує, що вона не спроможна у повній мірі забезпечити належний рівень матеріального добробуту осіб пенсійного віку. Сфера пенсійного забезпечення в Україні перебуває в умовах численних системних викликів, що потребують всебічного та інтегрованого підходу до реформування. Встановлено, що значний рівень бідності серед осіб пенсійного віку в Україні, а також істотна диференціація в розмірах пенсійних

3

виплат становлять серйозну соціальну проблему, що негативно позначається на загальному рівні життя значної частини населення. Визначено, що ключовими стримуючими чинниками, які впливають на ефективність функціонування організаційно – економічного механізму пенсійного забезпечення громадян є тінізація зайнятості та низька мотивація участі у накопичувальних формах пенсійного забезпечення. Удосконалено) економічну модель організаційно-економічного механізму пенсійного забезпечення громадян, яка поєднує солідарний і накопичувальний рівні пенсійної системи, та дозволяє оцінювати їхній вплив на фінансову стійкість і економічну ефективність пенсійного забезпечення. Обґрунтовано, що саме держава є визначальним чинником забезпечення надійності та результативності функціонування пенсійної системи України. Ефективність процесів реформування та перспективи сталого розвитку пенсійного забезпечення безпосередньо залежать від здатності державних інституцій адаптувати управлінські інструменти до динамічних соціально-економічних умов. Удосконалення організаційно-економічного механізму пенсійного забезпечення можливе за умови сумлінного виконання державою своїх соціальних зобов’язань і впровадження всебічних системних перетворень. Визначено, що для України важливим є посилення інституційної автономії Пенсійного фонду України, що сприятиме підвищенню якості управління, зниження політичного впливу на фінансові рішення і створення умов для розвитку багаторівневої пенсійної системи, включно з обов’язковим накопичувальним рівнем; Доведено, що налагодження дієвого державного контролю за функціонуванням недержавних пенсійних фондів є визначальною умовою результативного становлення багаторівневої пенсійної моделі України. З’ясовано, що зміцнення інституційної спроможності органів нагляду, впровадження цифрових інструментів моніторингу, забезпечення надійних гарантій для учасників і відкритість процедур становлять базові чинники стабільної діяльності НПФ, їх фінансової надійності, захисту інтересів вкладників та зростання 4

суспільної довіри до пенсійної системи, а також посилення їх ролі у формуванні майбутнього пенсійного забезпечення громадян. Запропоновано удосконалену інституційну модель організаційно – економічного механізму пенсійного забезпечення громадян, яка передбачає удосконалення правового регулювання, підвищення прозорості діяльності пенсійних інститутів та посилення державного нагляду за накопичувальними й недержавними пенсійними фондами. Обґрунтовано, що впровадження та розбудова накопичувального компонента пенсійної системи слід трактувати не тільки як складову соціальної політики, а як стратегічний вектор оновлення організаційно-економічних засад функціонування держави. Удосконалено ключові складові організаційного механізму функціонування накопичувальної пенсійної системи, зокрема визначено комплекс фундаментальних гарантій для її учасників. До них належать: забезпечення збереження сплачених внесків, механізми страхування інвестиційних ризиків, запровадження мінімально допустимих показників прибутковості, а також правовий захист вкладників у разі неплатоспроможності чи ліквідації недержавних пенсійних фондів. Реалізація цих інструментів сприятиме зміцненню довіри населення та активізації участі громадян у накопичувальних пенсійних програмах. Сформовано комплекс стратегічних орієнтирів удосконалення організаційно-економічного механізму пенсійного забезпечення населення України з урахуванням курсу на європейську інтеграцію. У межах цієї стратегії окреслено ключові напрями: зміцнення фінансової збалансованості солідарного рівня, впровадження й розбудова обов’язкової накопичувальної складової, активізація недержавного пенсійного сектору, адаптація національного законодавства до стандартів ЄС, цифрова трансформація системи, а також посилення відкритості й результативності управління пенсійними активами. Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у розробці конкретних рекомендацій щодо удосконалення організаційно – економічного механізму пенсійного забезпечення громадян в умовах інституційних 5

трансформацій. Вони можуть бути використані в діяльності органів державної влади та управління при розробці Програм соціально – економічного розвитку місцевих громад на найближчу перспективу.. в діяльності фінансових інститутів пенсійної сфери, зокрема Пенсійного фонду України. при проведенні нинішнього етапу пенсійної реформи