НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ОПАНУВАННЯ ЗДОБУВАЧАМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТЕХНОЛОГІЯМИ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ТА ДОДАТКОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Abstract

ХХІ століття охоплює світ новими викликами та перспективами. Більшість викликів пов’язані з функціонуванням людини в суспільстві на фоні раптових змін, які відображаються у ментальному та фізичному здоров’ї як і дорослих, так і дітей. Підтверджуючи наведені тези, нами зосереджено увагу на статистичних даних, у яких висвітлено, що у закладах дошкільної освіти та закладах загальної середньої освіти прослідковується наповненість дитячого колективу зі збільшенням частки кількості дітей, в яких наявні особливі освітні потреби. Для адаптації та інтеграції дітей, які мають освітні потреби, зокрема у засвоєнні невербальної комунікації, необхідно забезпечити інклюзивне освітнє середовище з використанням широкого спектру методів, прийомів, інноваційних технологій, технологій альтернативної та додаткової комунікації, що логічно зумовлює оволодіння здобувачами вищої освіти низки спеціальностей (012 Дошкільна освіта, 013 Початкова освіта, 014 Середня освіта, 016 Спеціальна освіта) якісними знаннями, уміннями і навичками для подальшої професійної діяльності. Як свідчить ґрунтований аналіз наукової літератури, проблематика формування комунікативної компетентності дітей з особливими освітніми потребами за допомогою засобів альтернативної і додаткової комунікації охоплює вагоме значення у закордонних (Phelps, Сharity Rowland, С. Horton, Х. Мартисен, Stephen von Tetzchner, K.C.Lakin, А. Overcash, М. Tincani, К. Devis) та вітчизняних наукових дослідженнях (І. Бабій, Н. Бабич, О. Боряк, С. Головченко, О. Грицай, О. Казачінер, Ю. Косенко, О. Кривоногова, А. Сімко, І. Орленко, Д. Паламарчук, Т. Удалової, Г. Усатенко, І. Гордієнко, О. Цись, С. Цимбал-Слатвінська, М. Чайки). Крізь призму теоретичного напрацювання висвітлюється вектор практичного спрямування щодо кваліфікованої організації діагностики комунікативних навичок, функціонування інклюзивного освітнього середовища та вибору засобів альтернативної і додаткової комунікації у роботі з дітьми з інтелектуальною недостатністю (затримкою психічного розвитку)