НЕБЕЗПЕКА ДЕГРАДАЦІЇ ҐРУНТІВ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ВОДНА ЕРОЗІЯ

Abstract

На поверхні кожного поля є підвищення і пониження. В останніх збираються атмосферні опади і весінні талі води, з них утворюються струмки, які розмивають поверхню ґрунтів, в наслідок чого виникають різні за величиною промоїни. Вода збігає вниз по схилу разом з дрібними частинками ґрунту, викликаючи ерозію. Водна ерозія відбувається скрізь, де існує не врегульований людиною поверхневий стік. Весною з полів стікає велика маса талої води по мерзло-талому ґрунту, втрачається до 80-90 % води, а з інтенсивними зливами втрати становлять 60-70 % води. З 90 років ХХ сторіччя господарства Одеської області перейшли з глибокого (25-30 см) на поверхневий обробіток ґрунту дисковими боронами на глибину 8-10 см, що різко знизило загальний обсяг пор в ґрунтах і підвищило щільність складення у гумусовому шарі з оптимального 1,1-1,3 до 1,3-1,5 г/см3. Це посилило водну ерозійну небезпеку на всіх ґрунтах, у тому числі і на ґрунтах «ДГ Новоселівське», землі якого розташовані на ерозійно небезпечному від природи пагорбовому рельєфі Подільського (Котовського) району у Лісостеповій зоні Одеської області. Землеробство в цій зоні нараховує сотні років. За цей період бували як і сильні зливи, так і випадали великі сніги, які акумулювали значні обсяги води, викликаючи різного ступеню ерозію, у тому числі і слабку на схилах менше 1о. Заходи проти ерозії застосовувалися лише у вигляді обробітку ґрунту впоперек схилів. Але, полезахисні лісосмуги і польові дороги розташовані прямолінійно, а не вздовж горизонталей рельєфу, тому вони не захищають поверхню поля від змиву, а навпаки — концентрують стоки і підвищують силу водної ерозії.