СТРАТЕГІЧНІ ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО КУРСУ

Abstract

Реалізація імперативів Європейського зеленого курсу в контексті евроінтеграційних перспектив України потребує зміни глобальної агропродовольчої спеціалізації національної економіки та її ключових галузей. Подібні трансформації обумовлені не тільки актуалізацією концепту зеленої економіки та екзогенними чинниками, але й сучасними кліматично- екологічними трендами, що безпосередньо має відобразитися на трансформації структури й спеціалізації агропромислового виробництва України. Кризові зміни в аграрній сфері під впливом пандемії і війни актуалізували проблему світової продовольчої безпеки, уразливості існуючих ланцюгів у сфері постачання продовольства й вузькоспеціалізованого виробництва та експорту аграрної сировинної продукції. Розв’язання зазначених проблем потребує обрання більш широкого контексту до її дослідження і оцінювання не тільки економічних факторів, але й соціальних та екологічних. Так, в нових реаліях певна економіка вже не може успішно функціонувати, якщо виробляє окрему групу товарів і має вузьку спеціалізацію виробництва, адже це ставить національну економіку у значну залежність від мінливих умов глобального середовища при реалізації вироблених товарів на світових ринках й формує загрозу продовольчої безпеки для населення при нестабільних умовах. Узагальнені структурні оцінки національної економіки дозволяють стверджувати, що в економічній діяльності суб’єктів домінують послуги (створюють до 40 % ВВП), що формально вказує на наявність ознак постіндустріальної економічної системи і подібність відтворювальної структури до розвинутих європейських країн. В той же час, у ключовій експортній галузі національної економіки (агропромисловому виробництві) за роки позитивної відтворювальної динаміки не відбулось прогресивних структурних змін, диверсифікації експорту, зниження енергоємності й зростання продуктивності. Існуючі структурні проблеми, інституціональне середовище та форми управління не забезпечили адаптивність і модернізацію норм та економічні взаємодії суб’єктів господарювання, суспільства й держави. Сформована подвійна, несприятлива до інновацій, інституційна структура економіки продовжує домінувати, що не дозволяє трансформувати цільові орієнтири зеленої економіки на стратегічний рівень і в господарську практику через закріплення опортуністичних схем ведення економічної діяльності, управління ресурсами й розвитком економічної діяльності на всіх рівнях