Обмін сірки в овець залежно від генетичних особливостей і способу утримання

Abstract

Наведені результати досліджень з порівняльного вивчення обміну речовин проводилось на трьох породних групах овець: на тонкорунних (асканійських), курдючних (гісарських) та їх помісях. Встановлено, що відносно більш консервативним виявився обмін у чистопородних тонкорунних овець. Вони найбільш стійко зберігали притаманні їм характеристики обміну при зміні режиму утримання. Обмін в курдючних овець був менш стійким. Найбільшою лабільністю обміну відрізнялись помісні вівці. В них була виявлена найбільш висока мінливість окисних процесів, при зміні умов в них більш різко перебудовувався обмін. В овець був виявлений ряд особливостей обміну сірки, пов’язаних з інтенсивним утворенням у них вовни. В овець підвищене виділення сірки в калі, в сечі більш висока фракція нейтральної сірки, в літньо-осінній період в окисненій сірці відносно вище питома вага фракцій ефіросірчаних кислот, що може бути викликано збільшенням надходження ароматичних сполук із зеленим кормом і посиленням процесів детоксикації, пов’язаних з надмірним розвитком мікрофлори шлунково-кишкового тракту. Відмінності між породами були виявлені за вмістом сірки в крові, м’язах, а особливо в шкірі і в вовні. В овець курдючних і каракульських в шерсті міститься 2,9–3,1 % сірки, в тонкорунних і помісних з тонкою вовною 3,3–3,8 %. У тонкорунних овець підвищений вміст сірки в еритроцитах і сироватці крові, в білках сироватки в них відносно більше альбумінів, в яких вміст сірки вищий, ніж в глобулінах. У помісних овець вміст сірки значно зростав уже в першому поколінні до формування вовнового покриву, типового для тонкорунних

овець. На хімічний склад крові і тканин, різні біохімічні механізми, пов’язані з характером продуктивності, спадкова природа організму може впливати до виявлення відповідних змін екстер’єру. Вивчення динаміки обміну сірки показало його високу лабільність залежно від умов утримання і годівлі, пори року, фізіологічного стану тварин, перш за все їх вгодованості, і від спадкової природи. При погіршенні годівлі вміст сірки, особливо в шкірі, зменшується в 2,0–2,5 рази, падає відношення сірки до азоту, що свідчить про збіднення шкіри сірковмісними сполуками небілкового характеру.