РОЗВИТОК СУФІКСАЛЬНОЇ СЛОВОТВІРНОЇ ПІДСИСТЕМИ ІМЕННИКІВ ІЗ ТРАНСПОЗИЦІЙНИМ ЗНАЧЕННЯМ ОПРЕДМЕТНЕНОЇ ДІЇ (УТВОРЕННЯ ІЗ СУФІКСОМ -ЕНН(Я))

Abstract

Деривати із загальним словотвірним значенням опредметненої дії становлять значну групу лексики в українській мові. Систему формантів, що беруть участь у творенні зазначених іменників, складають праслов’янські, власне українські та запозичені суфіксальні морфеми. У роботі ми визначаємо лексико-словотвірні групи віддієслівних іменників, що творяться за допомогою суфікса -енн(я), простежуємо їх динаміку та визначаємо сфер функціонування. Зазначений суфікс продукує похідні, які можна об’єднати у 7 лексико-словотвірних груп. Формування 6 з них сягає давньої руськоукраїнської та середньоукраїнської мови, причому до кінця XVІІ ст. окремі з них (назви станів, іменники на позначення морально-етичних відносин, взаємин) є вже досить численними, а протягом XVІІІ–XX ст.ст. їх склад помітно збагачується, наприклад: знесилення, засмучення; винувачення, опоганення тощо. Проте більшість із давніх за часом виникнення ЛСГ у новій українській мові залишаються кількісно обмеженими. Лише у першій половині XX ст. зростає продуктивність розгляданого дериваційного типу у творенні іменників на позначення інтелектуальної діяльності (доведення, дослідження) та ін., однак у другій половині XX ст. його продуктивність падає. У XІX ст. дещо активізується процес творення віддієслівних іменників на позначення комунікативної діяльності (виголошенє, тлумачення) та волевиявлення людини (смирення, нищення), але протягом XX ст. їх склад практично не поповнився. Непродуктивною залишається модель ДО + -енн(я) і для девербативів на позначення обрядів, звичаїв, традицій (благословение, хрещення). Власне на ґрДеривати із загальним словотвірним значенням опредметненої дії становлять значну групу лексики в українській мові. Систему формантів, що беруть участь у творенні зазначених іменників, складають праслов’янські, власне українські та запозичені суфіксальні морфеми. У роботі ми визначаємо лексико-словотвірні групи віддієслівних іменників, що творяться за допомогою суфікса -енн(я), простежуємо їх динаміку та визначаємо сфер функціонування. Зазначений суфікс продукує похідні, які можна об’єднати у 7 лексико-словотвірних груп. Формування 6 з них сягає давньої руськоукраїнської та середньоукраїнської мови, причому до кінця XVІІ ст. окремі з них (назви станів, іменники на позначення морально-етичних відносин, взаємин) є вже досить численними, а протягом XVІІІ–XX ст.ст. їх склад помітно збагачується, наприклад: знесилення, засмучення; винувачення, опоганення тощо. Проте більшість із давніх за часом виникнення ЛСГ у новій українській мові залишаються кількісно обмеженими. Лише у першій половині XX ст. зростає продуктивність розгляданого дериваційного типу у творенні іменників на позначення інтелектуальної діяльності (доведення, дослідження) та ін., однак у другій половині XX ст. його продуктивність падає. У XІX ст. дещо активізується процес творення віддієслівних іменників на позначення комунікативної діяльності (виголошенє, тлумачення) та волевиявлення людини (смирення, нищення), але протягом XX ст. їх склад практично не поповнився. Непродуктивною залишається модель ДО + -енн(я) і для девербативів на позначення обрядів, звичаїв, традицій (благословение, хрещення). Власне на ґрунті нової української мови формується ЛСГ іменників із суфіксом -енн(я) на позначення переміщення, пересування: наближення, перевезення. Похідні такого типу фіксуються обстеженими джерелами з XVІІ ст. Кількісне зростання цієї ЛСГ спостерігається в кінці XІX і триває протягом XX ст.унті нової української мови формується ЛСГ іменників із суфіксом -енн(я) на позначення переміщення, пересування: наближення, перевезення. Похідні такого типу фіксуються обстеженими джерелами з XVІІ ст. Кількісне зростання цієї ЛСГ спостерігається в кінці XІX і триває протягом XX ст.